Працівники
нашої бібліотеки зі стажем пам’ятають Надію Приходько, як свою читачку, надзвичайно
красивою, статною жінкою, суто української вроди. Такою вона, мабуть, лишилася
у пам’яті багатьох, адже через три роки від часу нашого з нею знайомства, українська поетка, що писала прості віршики
для дітей, померла. Тоді ми не знали про
цю біду, читачка просто перестала приходити, перестали виходити її вірші. Єдина пам'ять про письменницю, що
лишилася у нас – тоненька книжечка
поезій про красу рідної природи з автографом автора.
Ми
не знаємо нічого про рідних письменниці. Єдине, що нам лишилося – її вірші та
наша пам'ять. Якщо ще хтось хоче поділитися своїми спогадами – напишіть нам,
будемо вдячні!
Квітень
Квітень глянув оком синім -
Заясніли небеса.
Заясніли небеса.
Сині проліски в долині...
І фіалки сині-сині.
Синя паморозь-роса.
У безхмарнім небі птиці
Все летять, летять, летять
З рідних рік води напиться,
Рідні гнізда відшукать.
Журавлі - трикутним строєм...
Хай же їм - легенький путь!
Над Чернечою горою,
Над Славутичем-рікою
В небі синьому пливуть.
Знявся жайвір понад ріллі,
Заскрипалив: жив-живу.
Він із неба на дозвіллі
Сипле ноти у траву.
Сон прокинувсь біля стежки,
І барвінок - цвіт весни -
Розузорює мережки
Попід стовбуром сосни.
Запишалася ліщина
У цвіту біля дубка,
Тепловія без упину
Погуляти заклика.
Ходить квітень розмаїтий,
Оре, сіє день при дні...
Верболіз розправив віти,
Вбрався в котики, у квіти
Медвянисті, запашні.
Немає коментарів:
Дописати коментар