Люди пройшли через все: страх невідомості і незнання; дезорієнтацію; спішну евакуацію, як гадалося на 3 дні, а виявилося, на все життя; холодну непривітність чужих стін; тривогу, появу і загострення хвороб. А ще була – туга, невимовна печаль за батьківською домівкою, світлими спогадами, рідними могилами, за тим, що повернути неможливо, але дуже хотілося. Так з’явилися самосели.
Ліна Костенко — одна з учасниць історико-етнографічних експедицій до зони відчуження — просить називати людей, котрі оселилися на тих територіях, не самоселами, а повертанцями, адже вони повернулися додому.
Які причини того, що попри смертельну небезпеку, яку несла в собі радіація, та сувору заборону і переслідування властей, люди поверталися, здавалося б в пекло. Ніякого раціонального пояснення цьому не має. Самосели, в основному літні люди, яких з корінням вирвали зі свого ґрунту і насильницькі пересадили в чужий. При цьому побутові умови проживання були не гіршими, а можливо, навіть кращими. Та хіба корінний поліщук, для якого вода і ліс – це те, без чого неможливо існування, міг прижитися під палаючим сонцем Херсонщини?
Тому й не згасло людське життя у зоні відчуження! Тут постійно перебуває кілька тисяч робітників, які обслуговують об'єкти ЧАЕС та житлового Чорнобиля, а серед закинутих сіл де-не-де зустрічаються доглянуті, обжиті оселі в які її хазяї повернулися . Через заборони дісталися рідної землі, бо кращої за неї не існує.
З кожним роком число самоселів зменшується. Адже це в основному старі люди, які потроху відживають свій вік. Насправді вражає те, що серед них багато довгожителів.
Чорнобиль – це сторінка з нашої історії. Печальна, гірка, але перегорнути і забути її неможливо. Тож кожний рік ми згадуємо людей, які найбільше постраждали від найбільшої у світі техногенної катастрофи: ліквідаторів аварії, ліквідаторів наслідків аварії, переселенців і самоселів-повертанців. Здоров’я вам усім !
Нагадати і розказати про незабутнє допоможуть такі книжки
