Журавель завжди був улюбленцем
українського народу і вважався символом України, а казок, легенд, пісень та
віршів, присвячених цьому птаху, і не злічити. Яких тільки журавлів не вигадали
наші предки! Це й дерев’яний журавель біля криниці, і кмітливий журавель з
казки, і журавель-мрія з прислів’я...
Осінь… У блакитній височині
видно зграю птахів, що вишикувались у клином. Витягнувши довгі шиї та ноги,
поволі змахуючи великими крилами, прямують вони на зимівлю в чужі краї.
Кру-кру- кру – тужливо звучать їхні голоси. Тож недаремно наші пращури називали
журавлів крунами. А нам чується, що згори лунає: «Україна-країна-край» Скільки в цьому видовищі великої, урочистої
печалі! Тож і став сірий журавель символом журби й печалі за рідною землею.
А як побачиш журавлів уперше
навесні, коли вони летять з вирію, то треба називати їх вже не журавлі, а
веселики. Адже цей птах до нас із вирію
несе на крилах весну, радість, тепло й, звичайно, веселощі. Він у цей період,
як і ми, радіє весні, веселиться, закохано танцює свою веснівку і справляє
весілля для продовження роду. Його дитинчата вперше розпрямляють крильця і
ширяють над українською землею аж до змужніння. І, зазвичай, веселик тоді
зовсім не журиться, а радіє, викохуючи власних діток.
Наближаючи весну і приліт
веселиків, люди здавна зустрічають їх зробленими з соломи та яскравих
веселкових кольорів пташками-веселиками. Такими, як навчає їх робити всіх
охочих народна майстриня, друг нашої бібліотеки Тамара Желіба.
У птаха навіть є свій Всесвітній день, який припадає
на другу неділю вересня і цього року відзначається 9 вересня. Легкої дороги
вам, журавлики! Принесіть на своїх крильцятах нам скору весну!
Немає коментарів:
Дописати коментар